LXVIII.

Так це лице, мов мапа давніх днів,
Коли краса жила, як квіт, що вмер,
Ще заки хтось штучну красивість вспів
Знайти, чи пил живе чоло затер.
Ще заки золоте волосся стне
Погребник, згідно з правом, у мерця,
Й на другій голові нове життя зросте,
Хтось другий мертвим руном тішиться.
У нім античних годин святість є,
Без орнаментів, дійсна і жива,
Бо інша зелень літа не дає,
Старого не красить його краса.

Зразком фальшивій Штуці зберегти
Хоче Природа вид його краси.

* * *

Thus is his cheek the map of days outworn,
When beauty liv'd and died as flowers do now,
Before these bastard signs of fair were born,
Or durst inhabit on a living brow;
Before the golden tresses of the dead,
The right of sepulchres, were shorn away,
To live a second life on second head;
Ere beauty's dead fleece made another gay:
In him those holy antique hours are seen,
Without all ornament, itself and true,
Making no summer of another's green,
Robbing no old to dress his beauty new;
    And him as for a map doth Nature store,
    To show false Art what beauty was of yore.