Пантелеймон КУЛІШ
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
ПІСНЯ СЬОМА. Дума перва
Дивна чутка по Стамбулу,
Дивна вість літає:
Падишах своїй цариці
Берло довіряє!
Берло, жизні знак і смерті,
Власті над військами,
Над галерами, скарбами,
Землями й морями.
І не море на Босфорі
Вре та в берег плеще:
Від тополі до тополі
Чадра чадрі шепче…
І не вітер по дібровах
Чинарі гойдає:
До чалми чалму розмова
Тиха нахиляє.
«Мабуть, вже кончина світу,
Що султан великий
Догоджає без завіту
Норовам русинки.
Повеліла — і знак смерті,
Жизні, ба й потуги
У руках блищить у неї,
Турку для наруги.
На коліна (о пророку!)
Став перед блідою,
І назвав (о стид Востоку!)
Дівою святою.
І своє наслідне берло
(О сини й унуки!),
Мов жіноче веретено,
Їй подав у руки».
***
Джерело: анонімний дописувач.