СПАДЩИНА
Поема-цикл
…Ти весь не помер, частинка тебе є в душі
кожної людини, незалежно від національності, тому що
ти був борцем за щастя бідних людей всього Світу.
Із Книги народної шани.
I. СПАДЩИНА
Вишиванки у мене
бабусині.
Мала славне ім'я —
Маруся.
Лоскотало цупкими вусами
Стигле жито руки бабусі.
Руки репані,
мозолясті,
Що землі не цуралися зроду.
Найбуйніше цвіли в неї айстри,
Найсмачніша картопля з городу.
…Вишивала вона у січні,
Як німіли земля
і трави.
Зацвітали —
і вже навічно —
Чорнобривці на білих рукавах,
Бо ніколи святковий будень
Попід пальцями не холонув…
Чуєш, серце,
ляга на груди
Ледь забута її долоня.
Вже поволі очам вечоріє,
Вже не бачу —
сльоза чи нитка…
У штампованій хустці, Маріє,
Вас ховали онуки влітку.
І сорочка проста,
не квітами —
Ще колись дарувала мати.
Та невже було завжди ніколи
І на смерть собі вишивати?
Цілував я бабусині руки…
Тій печалі не дати ради.
Полотно вишивала онукам
І лишила —
як долю —
у спадок.
Оживають на ньому пророчі
І по вінця наповнені болем
Невмолимі Шевченкові очі…
Як погляне —
аж ніби присолить:
Запече під грудьми,
і озветься
Тихий голос,
нещадний,
мов совість.
Тільки гупає серце,
і рветься,
І бунтує під віжками крові.
Не прокласти в минуле кладок.
Не шукать на мілкому броду.
Я — учитель.
Це теж у спадок
Від бабусі нашого роду.
Як вертали з вирію гуси,
Я відніс до школи портрета.
Хай не знали учні бабусі,
Та не можуть не знати поета,
Його слова,
що може окови,
Навіть мури міцні розтрощити.
Може сіяти зерна любові,
З бідаками ножі освятити.
Чи вербою схилитися в тузі,
Добрим сонцем зійти над полями,
Чи розвитись калиною в лузі
І затьохкать над гроном духмяним.
Як вінчав ти бандуру і пісню,
Слово й музику,
батьку Тарасе?
Сутеніє.
Усі розійшлися.
Ми віч-на-віч лишились у класі.
Де шукати отої мови,
Що за руку вестиме в дорозі?
Часом навіть мовчання — громове.
Недомовленість — передгроззя.
І, розсунувши раму плечима,
Нахилився,
немов до розмови.
Те мовчання пропікши очима,
Він добув навіть поглядом слово.
…І яка б там біда не косила,
Все подужаю, не спіткнуся.
Рушники опустили крила
В узголів'ї моєї бабусі.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.